НЕДУ́ГА, и, ж. Сильне нездужання, хвороба. Не смерть страшна, а недуга (Укр.. присл.., 1955, 145); Дивилася стара Настя, мати її, лежачи на полу та стогнучи від недуги, що дочка її сидить смутна і невесела (Кв.-Осн., II, 1956, 37); Багато людей приїздило до Морниці з надією вилікувати застарілі недуги (Вільде. Сестри.., 1958, 45).
Лежа́ти в неду́зі — бути хворим, хворіти. Трістан у недузі лежить, ослаб мов дитина (Л. Укр., І, 1951, 414); У неду́зі — який хворіє; хворий. Якось-то вирвалась Олеся, пішла до тітки одвідати стару в недузі (Вовчок, І, 1955, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 303.