НЕДОТО́РКА, и, ч. і ж., розм. Образлива людина, яка не терпить стосовно до себе жартів, фамільярності у поведінці, критичних зауважень, заперечень і т. ін. [О л і м п і а д а: ] Інший такий недоторка, що й слова йому упоперек не скажи… (Кроп., III, 1959, 321); [Мар’яна:] Не по душі мені, що ти до мене бридкі заміри завше маєш. [Михайло:] Ой, яка сердита! Недоторка! (К.-Карий, І, 1960, 204); // Сором’язлива, скромна, боязлива людина. [Гнат:] Вона така недоторка: раньше [раніше] всіх додому йде і все соромиться чогось. [Дем’ян:] Тим вона й недоторка така, що тебе любить (К.-Карий, І, 1960, 268).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 301.