НЕДОСЯ́ЖНО.

1. Присл. до недося́жний. Висока зоряна ніч недосяжно розкинулась над головою (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 885); // Дуже, надзвичайно. — Я був переконаний, що в ній, у цій дівчині.. було так багато прекрасного і недосяжно хвилюючого, що я думав про неї ночами (Гур., Новели, 1951, 194).

2. у знач. присудк. сл. Неможливо. Доктор же каже, що.. важно якнайбільше бути на свіжім повітрі, а се в нашу осінь і зиму недосяжно (Л. Укр., V, 1956, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 301.