НЕДО́ПИТКИ, ів, мн. (одн. недо́питок, тка, ч.). Те, що залишилось невипитим до кінця. [Гришка:] Він давав мені по стакану пива, і я пив, доки не постеріг, що він дає мені недопитки: позлива з кружок та й дає (Кроп., IV, 1959, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 296.