НЕДОПИ́ТИЙ, а, е. Випитий не до кінця. Вона знов покинула недопитий чай (Н.-Лев., IV, 1956, 324); Недопите вино дівчата випліскують високо вгору (Гончар, Новели, 1954, 32); // у знач. ім. недопи́те, того, с. Те, що залишилось невипитим до кінця. Одні бралися за свої чемодани, інші допивали недопите, нашвидку розплачувалися (Томч., Готель.., 1960, 23); // З якого не все випито (про посуд). Доярки лишають облуплені яєчка, пиріжки, недопиті пляшки молока і накидаються на свіжу пошту (Вол., Місячне срібло, 1961, 222).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 296.