НЕДО́ПАЛОК, лка, ч., розм.

1. Те саме, що недо́курок. Гірник докурив цигарку, але недопалок не кинув на підлогу (Ткач, Черг. завдання, 1951, 33).

2. чого, від (од) чого. Неспалена частина чого-небудь. Підійшов вусатий сторож, підмів забутий Арсеном недопалок сірника (Дмит., Розлука, 1957, 49); Я враз побачив там [у паламарці] на якійсь жаровні силу недопалків од свічок (Мик., II, 1957, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 296.