НЕДОКРІ́В’Я, я, с. Хворобливий стан, який характеризується зменшенням у крові з різних причин кількості червоних кров’яних тілець і гемоглобіну; анемія. Ілько, блідий від недокрів’я, з гострими плечима, забігав по маленькій кімнаті (Панч, І, 1956, 361); Полином не слід зловживати, особливо при недокрів’ї (Лікар. рослини.., 1958, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 293.