НЕДОВІ́РА, и, ж.

1. до кого-чого і без додатка. Те саме, що недові́р’я. Тепер осінні зорі наливали щастям очі Марійки, м’яко виділялося в темені її покрасивіле обличчя, з якого відразу зійшла задавнена недовіра і настороженість до людей (Стельмах, II, 1962, 25); Полковник оглянув Солода зі стриманою недовірою (Руд., Вітер.., 1958, 404); Товариство зацікавлене, заінтриговане, котрийсь із чабанів виказує навіть недовіру: — Та коли ж це ти був кругом світу? (Гончар, Тронка, 1963, 143).

2. у що. Відсутність, втрата віри у що-небудь; зневіра. Прокинулась у Чіпчинім серці недовіра в правду; обізвалась вона в душі його тяжким сумом… (Мирний, І, 1949, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 289.