НЕДО́ВГО.
1. Присл. до недо́вгий 2. Будеш щаслива. Та недовго (Шевч., II, 1953, 196); Та напружена зловісна мовчанка тривала зовсім недовго (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 19); // у знач. присудк. сл. На протязі невеликого відрізку часу. Загравам недовго вже палать над лоном рідних міст (Сос., II, 1958, 466).
2. у знач. присудк. сл., розм. Легко, неважко. [Д. Косенсьйон:] Вам слід її хоч трохи розважати, бо так заслабнути недовго з туги (Л. Укр., III, 1952, 398); — Що вас носить, Власівно, у цю пекельну ніч? — гомонів лікар.. А як застрелять? Візьмуть і застрелять. Їм [фашистам] недовго (Гончар, IV, 1960, 35).
3. у знач. присудк. сл. Незабаром, скоро. Тягнирядно прямо ж, як гнали отам ще, хотів убити, та Филька одбив: — Нехай, ще потрібний. Недовго вже — до шелюгів тільки (Головко, II, 1957, 162).
Недо́вго ду́маючи (ду́мавши) — без роздумувань, без вагань; зразу. Батько, недовго думаючи, піймав за чуба Кирилка і таки добре одтіпав, вигнавши усіх дітей з хати (Мирний, І, 1954, 153); Десятник, недовго думавши, закинув свиту на плече і подався з соцьким з хати (Коцюб., І, 1955, 92).
◊ Недо́вго ря́ст топта́ти див. топта́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 288.