НЕДО́БИТОК, тка, ч.
1. Той, хто не добитий, не замучений остаточно. Аж за Уралом, за Елеком, Старий недобиток варнак Мені розказував отак (Шевч., II, 1963, 267); — Ой лишечко!.. — кричав недобиток. — Ой рятуйте!.. (Мирний, II, 1954, 131).
2. тільки мн. Недобиті частини ворога, залишки війська після поразки. Розбите польське військо утікало з поля. Недобитки знову замкнулися в таборі (Кач., Вибр., 1953, 30); Ніхто не знав, що імператор ромеїв з недобитками своїх легіонів хоче швидше пройти Болгарію (Скл., Святослав, 1959, 644).
3. перев. мн., зневажл. Незнищені залишки ворожих угруповань, організацій, класів і т. ін. [Олена:] Куркульські недобитки пробують піднести голову (Мик., І, 1957, 173); Буржуазно-націоналістичні недобитки.. всіляко намагалися гальмувати будівництво соціалізму в нашій країні (Іст. укр. літ., II, 1956, 440); — Може, годі нам всяких тут петлюрівських недобитків слухати? — Він метнув презирливим поглядом у бік Хлопєшки (Гончар, II, 1959, 18).
4. рідко. Уживається як лайливе слово. — А ви, недобитки!.. Ще й вас тут неставало?! (Мирний, І, 1949, 381); [Молодий хлопець:] Так пропадай же сам! І нам тепер нема до тебе діла, недобитку мізерний! (Л. Укр., II, 1951, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 286.