НЕДОБИ́ТИЙ, а, е.

1. Не зовсім, не до смерті вбитий, уражений. — Пане Пшесмицький, не здавайтесь! — захрипів, по землі качаючись, недобитий улан (Тич., І, 1957, 268); // у знач. ім. недоби́ті, тих, мн. Ті, кого поранили; ті, що уражені не до смерті. На бойовищі конали недобиті, але їх стогнання ніхто не слухав (Мак., Вибр., 1956, 507); Вершники гасали по полю, рубали недобитих (Панч, В дорозі, 1959, 61).

2. Не переможений повністю, не знищений остаточно. Глухо бухнули гранати, Задрижали береги, Хто куди звелись тікати Недобиті вороги (Воронько, Три покоління, 1950, 20); А засмучена Оксана Увійшла у хату: — Знову ворог недобитий Голову звів кляту! (Шпак, Вибр., 1952, 115).

3. Не повністю розбитий, зламаний, зіпсований і т. ін. (про посуд, меблі і т. ін.). Достала [жінка] недобитий полумисок; всипала в його галушок (Мирний, І, 1949, 251); — Як бити, то бити все. І далі трощив [Хома] недобитий ослончик (Коцюб., II, 1955, 89); Кидав [Кесар] хлопцям під ноги недоношені штани та сорочки, спортивні піджаки, недобиті черевики (Збан., Курил. о-ви, 1963, 33).

4. розм. Недомолочений (про хліб). До роботи мало хто брався, хіба в кого в дворі стояв стіжок недобитий — домолочував ціпом (Головко, II, 1957, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 285.