НЕДИТЯ́ЧИЙ, а, е. Не властивий дитині. Хлопчик з недитячою силою вчепився за матір (Донч., VI, 1957, 324); Я побачив, як його обличчя скривилося, наче від гострого болю, і в очах засвітилось глибоке, недитяче страждання (Жур., Вечір.., 1958, 373).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 284.