НЕГО́ДЕН, дна, дне, присудк. сл., рідко. Не може, не вміє робити що-небудь. — Падку мій, смутку мій! А я б що з таким чоловіком подіяла, що робити негоден? (Коцюб., І, 1955, 160); — А де ж їм [дровам] узятися? Старшенький, Пилипко, пішов з санчатами в запуст — може, нацюкає на раз витопити… Бо я вже негодна (Речм., Весн. грози, 1961, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 278.