НЕВІ́ТРЯНИЙ, а, е. Який не має вітру; затишний, безвітряний. Дорош обкульгав згарище, сів з повітряної сторони на якийсь шурпак і зняв кашкет (Тют., Вир, 1964, 378).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 267.