НЕВІ́СТКА, и, ж.

1. Заміжня жінка стос. до рідних її чоловіка (батька, матері, братів, сестер, дружин братів і чоловіків сестер). Посадила стара мати Три ясени в полі. А невістка посадила високу тополю (Шевч., II, 1963, 13); Левків батько навіть коні продав, щоб врятувати невістку, бо дуже полюбив її (Стельмах, І, 1962, 647); * У порівн. Берези самітні, заблукана верба, мов невістка в чужім краю серед людей чужих (Хотк., II, 1966, 304).

2. Те саме, що невісту́лька. В кімнатці вчителя пахне фарбою і нещодавно розмерзлою землею — це повів скромних лісових невісток, що білою піною вкривають гаї вслід за блакитним рястом (Стельмах, Хліб.., 1959, 427).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 267.

Невістка, ки, ж.

1) Невѣстка.

2) мн. Раст. Chrysanthemum leucanthemum. Шух. І. 21. Вх. Зн. 41. Ум. Невістонька, невісточка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 540.

неві́стка (зменшено-пестливі — неві́сточка, неві́стонька) — заміж­ня жінка стосовно рідних її чоло­віка (батька, матері, братів, сестер, дружин братів і чоловіків сестер); жартують: «Бабиного зятя тро­юрідна невістка»; про роль і місце невістки в хаті складено багато на­родних приказок; її незаслужено звинувачують: «Хто ж винен, як не невістка»; їй докоряють: «Кішку б’ють, а невістку докоряють», «Си­на побивають, а невістці докоря­ють»; її вважають чужою в домі: «Невістка — чужа кістка»; нею попихаються: «Невістка в хаті замість помела», «Всі в сім’ї сплять, а не­вістці молоти велять»; невісткам не довіряють: «Як нема невістки, то немає на селі звістки, а як стала невістка, то стане на селі звістка», «Ні в селі, ні в місті не вір невістці»; традиційними є вислови, де невістці протиставляється свекруха: «Невіст­ка для свекрухи зла кістка», «Не­вістка свекрусі догодити не годна»; усе це свідчить про традиційне становище невістки в домі свого чоловіка як справжньої робочої сили. Не невістка, так невістчина тахта (М. Номис); Закувала зозулиця та сіла на тріску, одпирайте, мамко, двері — веде син невістку (коломийка); А ми Йвана оженимо, от і невісточка буде! (Леся Українка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 390.