НЕВІ́Р’Я, я, с. Те саме, що неві́ра 1. [Варвара Семенівна:] От і дивлюсь на нього [сина] і все ще не вірю. [З о р і н:] Щасливе невір’я (Баш, Дніпр. зорі, 1953, 112); Знайшлись нестійкі, опортуністичні елементи, які сіяли паніку, невір’я в правильність лінії більшовицької партії (Іст. УРСР, II, 1957, 229).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 266.