НЕВІ́ЛЬНО, присл.
1. Мимоволі, несвідомо. Своїм життям я невільно граю ролю в житті других людей, мені невідомих, так само як ті.. направляють течію мого життя (Коцюб., II, 1955, 426); А мати не прийшла на бій випроводжати, — і серце іноді невільно защемить… (Сос., І, 1957, 260).
2. у знач. присудк. сл., діал. Не можна, заборонено. — У залі агітувати невільно! — крикнув він [староста] зі злістю, — бо інакше скажу випровадити! (Кобр., Вибр., 1954, 66); Зайшла комендантська година, і цивільному населенню ходити по вулицях було вже невільно (Перв., Материн.. хліб, 1960, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 265.