НЕВІ́ЛЬНИЦТВО, а, с. Стан підлеглості, залежності; становище невільника. Згинь, невільництво, геть! Я не хочу ганьби..! (Граб., І, 1959, 469); До невільництва він, звичайно, звик, бачачи щодня тисячі бранців (Тулуб, Людолови, І, 1957, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 265.