НЕВІДЧУ́ТНИЙ, а, е. Якого важко або зовсім неможливо відчути. Повітря над Києвом, здавалось, було густе, аж тверде — хоч ріж його ножем, але прозоре, легке й невідчутне, неначе й не було зовсім (Смолич, Мир.., 1958, 215); Щось нове, зовсім непомітне і навіть невідчутне зародилось у камері (Збан., Єдина, 1959, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 264.