НЕВІДЧЕ́ПЛИВІСТЬ, вості, ж., рідко. Абстр. ім. до невідче́пливий. НЕВІДЧЕ́ПНИЙ, а, е. Який докучливо вимагає чого-небудь, пристає з чим-небудь (про людину); настирливий, надокучливий. — Тату, візьміть і мене в Щедрову! — прошуся… — Що там робити з ним? Може, візьмемо, бо воно ж таке невідчепне (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 219); // Якого важко позбутися, який проти волі зберігається у пам’яті, у свідомості. В його втомленому мозку.. билася невідчепна думка: — Хай би вони пішли, хай би вони дали мені спокій! (Перв., Дикий мед, 1963, 222); Він не міг відігнати цього невідчепного видіння: перед його очима тягнулися сплутані й закручені зміїними петлями дроти (Жур., До них іде.., 1952, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 264.