НЕВІДО́МО, присудк. сл. Нема відомостей про кого-, що-небудь. — Та ще невідомо, винен він чи ні? Може, й справді даремно хлопця тягають? — роздумував Тимко (Тют., Вир, 1964, 268); Невідомо, скільки б говорив Павло на цю тему, але його перебив прихід Левченка (Головко, II, 1957, 560).
Невідо́мо хто (яки́й, куди́, зві́дки, чому́, де і т. ін.) — уживається в значенні відповідних неозначених займенників та займенникових прислівників. Парубок обертається на стук і невідомо кому погрожує кулаком (Стельмах, І, 1962, 100); Уляна зникла невідомо куди (Довж., І, 1958, 299); Незабаром вони [судна] відчалять і підуть холодним осіннім морем невідомо куди (Гончар, II; 1959, 439); Невідомо звідки, уже під дощем, придибав сюди і дід Остап (Головко, І, 1957, 428).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 263.