НЕВІДЛУ́ЧНО. Присл. до невідлу́чний. На ганку, де звечора невідлучно стояли вартові, зараз не було вже нікого (Гончар, II, 1959, 99); Доктор Темір сидів невідлучно два дні коло її ліжка (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 369).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 263.