НЕВЩУХА́ЮЧИЙ, а, е. Який не зменшується, не перестає діяти, звучати і т. ін. Якої сповнені краси відродження ліси, і невщухаючі громи, і радісні дими! (Уп., Вірші.., 1957, 39); Навкруги суцільне ревище, стогін, передсмертні крики і невщухаючі заклики: "Вперед!" (Гончар, II, 1959, 436).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 275.