НЕВТІ́ШНО, НЕУТІ́ШНО. Присл. до невті́шний, неуті́шний. Од Дидони плив [Еней] поспішно, Та плакав гірко, неутішно (Котл., І, 1952, 87); Килина й Явдоха невтішно плакали та дожидали батька додому (Мирний, І, 1954, 159); — Як починати його [життя] заново? — невтішно думав Вершинін (Гур., Життя, 1954, 390).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 273.