НЕВПРА́ВНИЙ, а, е.

1. Якому не властива вправність, спритність; незграбний. З’їжджаючи з гори, він надто згинає коліна. Згинає їх не як сміливець.., а як невправний хлопчак, який боїться стрімкого спаду (Вільде, Сестри.., 1958, 539); Стадницький, повернувши на шлях, терпляче очікує невправного вершника (Стельмах, І, 1962, 45).

2. Який погано, без уміння виконує що-небудь; невмілий. [Гофман:] Пробачте, пане сенаторе. Нові ж робітниці й робітники невправні в тій роботі, і брати їх невигідно (Ірчан, І, 1958, 237); Хоч з нього був невправний промовець, але він зрозумів, що в ці хвилини мусить говорити вправно (Скл., Карпати, II, 1954, 255); // У якого немає навиків робити що-небудь добре й швидко. Страх паралізував невправні ще пальці учнів, і вони вимальовували такі дивовижні карлючки замість літер (Кол., Терен.., 1952, 23); Човен у його невправних руках кидався в різні боки (Панч, На калин. мості, 1965, 203).

3. Зробл. без уміння, вправності, майстерності. Ще твої невправні рими, і у віршах ти грішиш порівняннями старими (Тич., II, 1957, 237); Від невправного удару молотка цвях зігнувся (Чорн., Визвол. земля, 1959, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 271.