НЕВПОКІ́ЙНО, заст. Присл. до невпокі́йний. Хоч як було мені невпокійно, хоч як тужило моє серденько, а й я всміхнулась і ніби чогось раділа (Вовчок, І, 1955, 138); Петро помітив, як на льоду щось зачервоніло, і йому неспокійно стало, жарко (Вас., II, 1959, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 270.

Невпокійно нар. Безпокойно, тревожно. Хоч як було мені невпокійно, хоч як тужило моє серденько, а я всміхнулась. МВ. (О. 1862. III. 72).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 541.