НЕВО́ЛЯ, і, ж. Відсутність волі, свободи, повна залежність когось від кого-, чого-небудь. У тій хатині, у раю, Я бачив пекло… Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають (Шевч., II, 1963, 252); Не витримав монастирської неволі Теодосій і задумав будь-що втекти звідси (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 147); // Полон, поневолення, рабство. У хатці жив старий дід Данило. Колись він козакував, був у неволі турецькій, але визволивсь відтіля (Гр., І, 1963, 344); По темних дорогах тяглися з заходу визволені з неволі радянські люди (Довж., І, 1958, 380); * У порівн. Сусіди не бачилися одно з другим цілими тижнями; жили, як у неволі (Мирний, III, 1954, 7); // перен. Життя, перебування (тварин, птахів, риб і т. ін.) не в природних умовах. Затріпалось у неї серце, як пліточка в неволі… (Мирний, І, 1949, 334); На рамі, мов краплину крові, побачив [дід] сонечко, що.. попало в неволю (Стельмах, І, 1962, 451); Здорові дельфіни живуть у неволі 20 — 25 років (Наука.., 1, 1967, 50).

◊ По неволі — через необхідність, всупереч бажанню. Ми малими розійшлись Та вже й не сходились ніколи. Мене по волі і неволі Носило всюди (Шевч., II, 1963, 229); [Старий рибак:] Був же я, був та у батька один син, Ой мене батько по неволі одружив (Рудан., Тв., 1959, 301); Яко́ї нево́лі? — уживається для вираження сильного незадоволення, роздратування. Зітхнув [дяк]: — Ех, огидло все це мені до краю. — То ви б покинули, якої неволі сидіти в дяках? (Вас., II, 1959, 76); — Кого тут проти ночі колотить? — Це я, Никаноре. — Ах, це ви? Якої ще неволі вам? — сердито пізнає її панський попихач (Стельмах, І, 1962, 295).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 269.

Неволя, лі, ж.

1) Зависимое состояніе; невозможность поступать по своему усмотрѣнію. Ох і рада б я вийти, дак неволя моя: не пускає мати, що я молода. Мет. 54. З неволі робити. По неволѣ дѣлать. Конст. у.

2) Неволя, рабство. У святу неділю не сизі орли заклекотали, як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали, угору руки підіймали, кайданами забряжчали. АД. І. 88.

3) Плѣнъ. Татарва побрала в неволю. Стор. МПр. 162.

4) Падучая болѣзнь. Угор.

5) Чортъ, бѣсъ. Угор. Ум. Неволенька, нево́лечка. Здорова була, моя донечко, що попалась у неволечку. Чуб. V. 699.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 541.

нево́ля (пестливе — нево́ленька) — відсутність во́лі (див.), свободи, повна залежність когось від кого-, чого-небудь; також полон, поне­волення, рабство; у народі вважа­ють неволю гіршою за смерть («Краще стоячи вмерти, чим сидя­чи в неволі жити»); життя без во­лі — це найнещадніша доля («Не­ма гіршої долі, як життя без волі», «У неволі нема долі»), воно суди­лося слабким («Великі душі мають силу волі, а слабодухи гинуть у не­волі»); багато паремій будується на зіставленні волі/неволі: «Не підеш по добрій волі, то підеш по неволі» (тобто «всупереч бажанню»), «Дай кому волю, а собі неволю», «Дай рукам волю, а сам підеш в нево­лю», «Дай серцю волю — заведе в неволю»; упродовж своєї історії Україна зазнала гіркої національ­ної неволі від чужинців, які зазіха­ли на її багаті землі; сутички з во­рогами, набіги чужинців спричи­нялися до неволі й рабства наших співвітчизників; у піснях народ звертається до Бога: «Визволь, Господи, всіх бідних невільників, З тяжкої неволі турецької, 3 катор­ги бусурманської На тихії води, на яснії зорі, У край веселий, у край хрещений, В городи християн­ські!». У тій хатині, у раю, Я бачив пекло… Там неволя, Робота тяж­кая, ніколи І помолитись не дають (Т. Шевченко); Неволя і плаче, не­воля і скаче (М. Номис); Охота гірше неволі (прислів’я); Своя воля гірш неволі (прислів’я); Сам у нево­лі, а мрії на волі (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 391.