НЕВО́ЛЕЮ, присл., заст. Незалежно від бажання чи небажання; вимушено. Зуспіли її в наймах добрі люде, що в сьому городі неволею проживали і на Вкраїну на короткий час, мов у вирій, завітали (П. Куліш, Вибр., 1969, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 269.