НЕВМОЛИ́МИЙ, а, е.

1. Який виявляє стійкість, твердість, якого не можна умолити; невблаганний. Просяться часом легіні, щоб пустив Олекса до села… Але Олекса невмолимий і не пускає нікого (Хотк., Довбуш, 1965, 370); Ніякі аргументи не переконували його, він був невмолимий (Дмит., Розлука, 1957, 183); // Який виражає стійкість, непохитність. Одне тільки виразно помітили мисливці — його невмолиму жорстокість: коли йому давали потрошити недобитого звіра, він.. з якимось вовчим оскалом наближався до живого лося (Тют., Вир, 1964, 416).

2. Якого не можна змінити, порушити; непорушний. За невмолимими законами війни, після небачених пожарів наших міст спалахнуть аж до неба ворожі міста (Довж., І, 1958, 322); // Якого не можна відвернути, стримати; невідворотний; нестримний. Напала на мене туга.. лихая і невмолимая (Вовчок, VІ, 1956, 252); За допомогою насильства пануючі класи прагнуть стримати невмолиму ходу історії і тим самим продовжити своє панування (Ком. Укр., 3, 1968, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 269.