НЕВМИ́ТИЙ, НЕУМИ́ТИЙ, а, е. Який не вмився. Чіпка встав, та невмитий, нерозчесаний, побрався прямо в Піски (Мирний, І, 1949, 349); // Якого не вмивали. На ній була сама тільки сорочина, підперезана мотузком, ноги босі, обличчя невмите, волосся розкуйовджене (Скл., Святослав, 1959, 73); * Образно. І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п’яний очерет Без вітру гнеться (Шевч., II, 1963, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 268.