НЕВМИРУ́ЩІСТЬ, щості, ж. Абстр. ім. до невмиру́щий 1, 2. Він був вдячний дереву за те, що воно й досі стоїть тут, засвідчуючи невмирущість степу і його людей (Загреб., Шепіт, 1966, 41); Основоположники діалектичного матеріалізму визнавали невмирущість витворів художнього генія людей (Рад. літ-во, 2, 1957, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 268.