НЕВМИВА́КА, и, ч. і ж., розм. Неохайна людина; нечепура. — Я знаю, що цей невмивака сам не носитиме тієї сорочки, а тільки порубає на шматки (Крим., Вибр., 1965, 381); — Я тобі й голову змила б, і чуба оцього розчесала б, невмивака ти мій хороший! (Гончар, II, 1959, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 268.