Про УКРЛІТ.ORG

невкритий

НЕВКРИ́ТИЙ, НЕУКРИ́ТИЙ, а, е.

1. Який не має на собі одягу, накриття. Старчиха знеможена, Що вже не здужа й тужить, Посеред улиці, вся заморожена, Тілом невкритим дрижить (Граб., І, 1959, 607); Все тіло хворого було запнуте великим простирадлом.. Тільки голова була невкрита (Смолич, І, 1958, 91); * Образно. Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце, неукрите, Голоднеє (Шевч., II, 1963, 323).

2. Який не має покрівлі, покриття; некритий. Стояла собі осторонь чиясь сирітська пустка: необмазана, невкрита, город необгороджений (Мирний, І, 1949, 133); На сопілку грав той сивий старий дід, що пильнував каганчика у невкритій селянській хаті (Ле, Наливайко, 1957, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 267.

вгору