НЕВИТРАВНИ́Й, а́, е́.

1. Якого не можна витравити, знищити.

2. перен. Який не може зникнути, згладитися з пам’яті; незабутній. Важко заснути, коли на серці лежить невитравний тягар, коли всю істоту твою проймає гірке почуття самотності, вимушеної бездіяльності (Шовк., Інженери, 1956, 358); Що за дивна сила та — вродлива дівчина! Обізвалася, подивилася в очі, доторкнулася рукою і залишила в душі невитравний слід (Хор., Ковила, 1960, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 261.