НЕВИ́ДНИЙ, а, е.
1. Неприступний зорові; непомітний. Зашуміли вже крила червоні, і невидний кричить паротяг… (Сос., І, 1957, 80).
2. Дуже темний, непроглядний. Темна нічка, невидна, Гей, осіння, холодна (Укр.. лір. пісні, 1958, 160); Була тоді ніч темна та невидна (Мирний, IV, 1955, 238); // Крізь який нічого не видно. Методично підлітали в небо ракети, віддзеркалюючись внизу білими нитками в невидній нічній воді (Ю. Янов., І, 1954, 71).
3. Який нічим не виділяється серед інших; непоказний. Їх двоє зійшлося… Невидні і бідні, Обійдені щастям зрадливим, — вони Жили на цім світі холоднім, мов рідні (Черн., Поезії, 1959, 241); У сінях привітався хазяїн хати, не знаючи, хто він є, оцей невеличкий і невидний чоловік, що йде з таким виглядом, наче всі двері світу мусять перед ним відчинитися навстіж (Ю. Янов., І, 1958, 156).
4. Який не виправдовує затрачених на нього зусиль; невдячний. Душею я завжди з тими, що так щиро виявляють свою прихильність до моєї невидної та незначної праці (Л. Укр., V, 1956, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 257.