НЕВИГУ́БНИЙ, а, е. Який не зникає, не піддається винищенню. Повітря в Римі було пропахчене чадом від американських машин і танків, але камені вічного міста, здавалося, ще й досі зберігають у собі невигубний запах благородного лавра (Загреб., Європа. Захід, 1961, 30); Народжене великим почуттям, великим прагненням, горінням, слово це [Т. Шевченка] і понині несе в собі невигубний, вогонь і клекіт поетової душі (Літ. Укр., 30.V 1964, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 256.