НЕВИ́БУХЛИЙ, а, е. Який не вибухнув, не розірвався на частини. Сходячи з могили, ступали обережно, після вчителевого попередження кожен почував себе так, мовби він справді ступає по іржавих, невибухлих мінах (Гончар, Тронка, 1963, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 255.