НЕВЕ́СЕЛО. Присл. до невесе́лий. Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважа сумного серця, невесело якось говорить… (Коцюб., І, 1955, 181); Капітан посміхнувся невесело (Гончар, Тронка, 1963, 153); // у знач. присудк. сл. На улиці невесело, В хаті батько лає (Шевч., II, 1963, 149); Якось невесело йому стало від дідових балачок (Хотк., І, 1966, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 255.