НЕВЕСЕ́ЛИЙ, а, е.

1. Якого охопив смуток; якому сумно, безрадісно; сумний, безрадісний. Іде [козак] смутний, невеселий, Ледве несуть ноги. Може, дівчина не любить За те, що убогий? (Шевч., І, 1963, 107); Схуд [Карпо], пожовк, очі позападали, а сам невеселий (Коцюб., І, 1955, 300); Сумні та невеселі, розходилися хлопці по хатах (Тют., Вир, 1964, 47); // Який виражає смуток. Василина мовчала й думала. Її лице було невеселе (Н.-Лев., ІІ, 1956, 60); Парубок, наче скам’янілий, стоїть з батогом у руці і дивиться вслід дівчині невеселим задумливим поглядом (Стельмах, І, 1962, 349).

2. Сповнений смутку. Невеселі думки турбували Прісьчину голову (Мирний, III, 1954, 11); Матвій навіть не подивився вслід Октаву, скочив на коня і поволі, в невеселих роздумах поїхав до лісу (Стельмах, І, 1962, 93).

3. Який викликає смуток; похмурий, безрадісний. Минаючи убогі села Понаддніпрянські невеселі, Я думав: — Де ж я прихилюсь? (Шевч., II, 1963, 347); Донбаська природа невесела (Ю. Янов., II, 1958, 245); // Який минає, відбувається у смутку, безрадісно. А серце плаче, як згадаю Хоч невеселії случаї І невеселії ті дні, Що пронеслися надо мною В моїй Україні колись… (Шевч., II, 1953, 152); Сьогодні після невеселої вечері Созоненко замкнув зсередини і знадвору свою простору крамницю (Стельмах, II, 1962, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 254.