НЕВДА́ЧА, і, ж. Невдале, безуспішне, не таке, як хтось бажав, закінчення, завершення чого-небудь. Перш було, за що не візьметься [Гнат] — У всьому невдача, мов заворожено; а тепер і на корову спромігся, і коненята купив (Коцюб., І, 1955, 70); Роман терпіти не міг тих людей, які, гублячи гідність, вивертали напоказ кожну свою невдачу (Стельмах, Хліб.., 1959, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 253.