НЕВГАМО́ВНО. Присл. до невгамо́вний. Його уява працює невгамовно, розвертає перед ним усе нові образи (Фр., IV, 1950, 28); Софія ридала тяжко, невгамовно… аж тут раптом замовкла, мов голос їй порвався (Л. Укр., III, 1952, 542); Слухає [Ївга], як виє зле і безнадійно вітер, як шумить невгамовно дощ (Рибак, Зброя.., 1943, 183).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 252.