НЕВГАВУ́ЩИЙ, а, е. Те саме, що невгаву́чий. Дід витягає з кишені довгу, мов свічечку, цукерку, хлопчак вихоплює її з рук і з вереском біжить до ліжка. — Яке ж галасливе та невгавуще! — сміється і зітхає старий (Стельмах, І, 1962, 317); Напала на мене туга ревная, невсипуща, невгавуща (Вовчок, VI, 1956, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 252.