НЕВВІ́ЧЛИВИЙ, а, е. Який нехтує правилами пристойності, не виявляє уважності, люб’язності; нечемний. Іван був і досі неввічливий, а тепер ще гірший став (Федьк., Буковина, 1950, 63); — Про вас говорять, панно Маню, що внаслідок вашої, як ви самі сказали "емансипації", дуже неввічливі проти мужчин (Коб., III, 1956, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 251.