НЕБУДЕ́ННИЙ, а, е. Який чимось виділяється серед інших; незвичайний, особливий. Маня інтелігентна та небуденна й готова побороти всі перепони (Коб., III, 1956, 24); Музика [Г. Майбороди] владно захопила присутніх щирістю, свіжістю небуденного таланту автора (Мист., 6, 1963, 30); Все було сьогодні разючо новим, незвичним, небуденним (Гончар, III, 1959, 442).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 250.