НЕБРУКО́ВАНИЙ, а, е. Не викладений камінням. — Ну й швидка! — з подивом і повагою признав Данило, коли за Мариною закурили небруковані печорські дороги (Смолич, Мир.., 1958, 45); Степовим небрукованим провулком піднімались хмари пилюки (Гжицький, Вел. надії, 1963, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 250.