НЕБОЯЗЛИ́ВИЙ, а, е. Те саме, що небоязки́й. Кожен раз Мартинко остережував [остерігав] не говорити голосно, але й сам сміявся з того, заохочуваний небоязливим Богданом (Ле, Хмельницький, І, 1957, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 250.