НЕБОСХИ́Л, у, ч. Те саме, що небокра́й. Ось поминув він останню хату, ось розкинулось, аж до самого небосхилу розляглося засипане снігом поле… (Коцюб., І, 1955, 110); Сонце вже зовсім сіло за небосхилом (Ткач, Моряки, 1948, 37); Високо над лісом, на небосхилі між зорями, виринув місяць уповні (Коб., III, 1956, 86); Сонце високо підбилося і на сірому небосхилі блищало великою срібною монетою (Хижняк, Тамара, 1959, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 250.