НЕБОРА́К, а, ч., розм. Людина, становище або вчинки, дії якої викликають співчуття. Насилу сотника збудили Та розказали: так і так! Перехрестився неборак, Коня найкращого сідлає І скаче в Київ (Шевч., II, 1963, 200); Ось шляхом проходять два чоловіки, на заробітки, видно, сунуть, небораки, бо великі торби у їх за спиною, коси на плечах (Мирний, IV, 1955, 206); Проходили весни, літа, а ходак В село не вертався, Пропав неборак (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 250.