НЕБОЗВІ́Д, во́ду, ч. Весь видимий простір неба; те саме, що не́бо 1. Олов’яні сірі хмари небозвід весь залягли (Фр., XI, 1952, 145); Зорі котились небозводом і падали в море (Донч., Ю. Васюта, 1950, 57); Тріпотять вони [знамена], торкаючись численними крилами тонкої блакиті небозводу (Гончар, III, 1959, 459).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 250.