НЕБОВИ́Д, у, ч., поет. Те саме, що небозві́д. За горами на сході ховалося сонце. Воно вже поспішало на запорошений небовид (Перв., Невигадане життя, 1958, 77); Їм [пілотам] укорились небовиди, І час, і просторінь, і мла (Ус., Дорогами.., 1951, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 249.